(„КОГДА МЫ ВРОЗЬ”)
Елка Няголова Пощарова (р. 1952 г.)
Болгарские поэты
Переводы: Владимир Бояринов, Петр Голубков
Елка Няголова
КОГДА МЫ ВРОЗЬ (перевод с болгарского языка на русский язык: Владимир Бояринов)
Когда меня уже не будет рядом
И птицы улетят за мною вслед –
Глазницы гнёзд пустым отыщут взглядом
Тебя на перепутье прошлых лет.
Пустые гнёзда не закроют вежды,
Хвостами ножниц отсекут стрижи
Пути возврата и следы надежды…
Надежды наши помнишь ли, скажи?
А помнишь проблеск той надежды хрупкой,
Как мы с тобой гадали над гнездом
О тех птенцах, что зреют под скорлупкой,
О том, что с ними станется потом?
Читая вслух свой стих, ищу развязки.
И одинокая, как ты, сова
Своим внучатам сказывает сказки,
Передавая им мои слова.
Я слышу звуки пишущей машинки –
За дело дятел принялся чуть свет.
Не допуская ни одной ошибки,
Он вмиг перепечатал мой сонет.
И пара голубей к тебе без спроса,
Слетев с небес, присела на балкон.
Налей воды, насыпь им горстку проса,
Прими чистосердечный мой поклон.
Как загадала, так пусть и случится.
Когда мы врозь – тревожно на душе
И страшно оттого, что эти птицы
Весною к нам не прилетят уже…
Елка Няголова
КОЛИ МИ НАРІЗНО (перевод на украинский язык: Петр Голубков)
Коли мене, колись, не буде поряд,
І полетять птахи шукати десь мій слід –
Знайде очниць їх гнізд порожніх погляд
Тебе на роздоріжжі давніх літ.
Повік порожні гнізда не закриють,
Хвостами ножиць відсічуть стрижі
Шляхи повернень і сліди надії...
А ти надії пам'ятаєш ті, скажи?
Чи пам'ятаєш проблиск їх, з тобою
Як ворожили ми колись над цим гніздом
Про пташенят, що там, під шкарлупою,
Про те, що з ними станеться – гуртом?
Читаю вірш, шукаючи розв'язки.
А там самотня, як і ти, сова
Своїм онукам теж читає казки,
І їм передає мої слова.
Я чую звук друкарської машинки –
За справу дятел взявся тет-а-тет.
Не допустивши жодної помилки,
Він передрукував вмить мій сонет.
І пара голубів, літавших досі,
З небес злетівши, сіла на балкон.
Налий води, насип їм жменьку проса,
Прийми уклін мій щирий з-під ікон.
Як загадала, так нехай і буде.
Коли ми нарізно – тривожно на душі,
І страшно, що кохані наші люди
Не прилетять до нас весною, як стрижі...